Людмила Мозгова: 87 мільярдів гривень на реформу освіти – це не забаганка, а потреба

реформа освіти в Україні
unsplash
Реформа освіти стала “яблуком розбрату” у Кабміні.
За оцінками міністра освіти та науки Лілії Гриневич на реалізацію нового Закону “Про освіту” потрібно 87 млрд грн до 2030 року. Мінфін цю цифру не погоджує і акцентує увагу на тому, що бюджетні видатки на освіту мають бути реалістичними і в рамках бюджетної декларації.
Законопроект про освіту в першому читанні Верховна Рада прийняла у жовтні 2016 року. Очікується, що у другому читанні депутати розглянуть законопроект вже на цьому тижні – у четвер 13 липня. У розмові з VoxConnector аналітик із питань освіти Асоціації міст України, кандидат педагогічних наук Людмила Мозгова розповіла, навіщо потрібні ці кошти, як відбувалось доопрацювання законопроекту, а також про те, як розділять функції з імплементації реформи центральні та місцеві органи влади.

– МОН оцінює реалізацію законопроекту про освіту у 87 млрд грн. На що потрібні ці кошти?

– Законопроект передбачає, що асигнування держави в освіту має бути в обсязі не менше 7% ВВП.

Ці кошти потрібні на час упровадження реформи, тобто до 2030 року.

Держава в особі Мінфіну має вирішити: чи здійснювати цю реформу й одночасно забезпечити високу якість та конкурентоздатність вітчизняної освіти у світовому освітньому просторі, чи гальмувати її, прирікши освіту на самовиживання.

Наприклад, уже сьогодні у сільських регіонах таке самовиживання призвело до недостатньої підготовки випускників, а у містах – до значного відтоку молоді, яка їде навчатись за кордон і, на жаль, там залишається жити.

– А якщо конкретніше? Сума дуже велика, ресурси держбюджету обмежені.

– Ці кошти мають бути спрямовані на підготовку та перепідготовку педагогічних кадрів, фінансування надбавки 20% до посадових окладів за умови проходження сертифікації.

Законопроект передбачає підвищення посадового окладу молодого спеціаліста. Оклад складе не менше трьох прожиткових мінімумів. Відповідно зміняться посадові оклади фахівців інших категорій.

Коштів потребує оновлення освітнього середовища. Тут слід говорити передусім про оснащення матеріально-технічної бази профільної та професійної шкіл. Соромно констатувати, що у час розвиненого інформаційного простору є чимало навчальних закладів, в основному у сільському регіоні, де Інтернет залишається мрією, а декілька застарілих комп’ютерів у класах виконують роль друкарських машинок.

Реформа неможлива без оновлення навчальних програм, підручників. Процес оновлення МОН вже розпочало.

Ми розуміємо, що кошти у Державному бюджеті необхідно поступово відшукати на реалізацію зазначених вище завдань. Це можна зробити, наприклад, шляхом перерозподілу видатків.

Однак сьогодні 87 млрд грн – це не забаганка, а потреба, якщо державна влада розуміє важливість освіти у поступовому соціально-економічному розвитку України.

– Як відбуватиметься розподіл функцій з фінансування закону про освіту між центральним та місцевими бюджетами?

– Зобов’язання держави – це виплата заробітної плати та доплата за успішне проходження сертифікації педагогам за рахунок освітньої субвенції, підготовка програм, друк підручників, виділення коштів із державного бюджету на забезпечення інклюзивної освіти.

Органи місцевого самоврядування, у свою чергу, повинні забезпечити утримання та розвиток мережі навчальних закладів, харчування пільгових категорій дітей, підвезення осіб із особливими освітніми потребами (наприклад, таких, які пересуваються на колісних кріслах) до закладу навчання та у зворотному напрямку, комфортні умови перебування таких осіб під час навчально-виховного процесу.

Також вони мають гарантувати пільговий проїзд (довезення) учнів та педагогів у громадському транспорті.

– Між  розглядом законопроекту у першому та другому читанні пройшло вісім місяців. Розкажіть, як відбувалось доопрацювання? Наскільки остання редакція законопроекту узгоджена з місцевими органами влади?

– Деякі норми узгоджені з АМУ, деякі – викладені у компромісній редакції.

За час доопрацювання вдалось уточнити цільове призначення субвенції на інклюзивну освіту, тобто на корекційно-розвивальні, корекційно-розвиткові та корекційно-відновлювальні заняття. Це дозволить спрямувати кошти освітньої субвенції на заняття дітей із особливими потребами не тільки з дефектологами, логопедами, а й практичними психологами, соціальними педагогами.

Така норма дозволить органам місцевого самоврядування економити кошти основної освітньої субвенції та спрямувати їх на інші потреби галузі, сприятиме більш цільовому засвоєнню коштів освітньої субвенції.

– Які нові норми з’явилися у законопроекті?

– Новою є норма щодо можливості спрямовувати кошти освітньої субвенції на навчання дітей у приватних та корпоративних навчальних закладах. Окрім того, вдалося закласти норму про можливість виділення субвенцій на дошкільну, позашкільну та професійну освіту.

– Як ви оцінюєте готовність місцевих органів влади до переходу на нові “освітні реалії”?

– Готовність – різна. В Україні є адміністративно-територіальні одиниці, що мають власні потужні надходження до місцевих бюджетів.

У той же час залишається чимало дотаційних територій. Наприклад, м. Жовті Води Дніпропетровської області уже в поточному бюджетному періоді має проблеми із виплатою заробітної плати всім непедагогічним працівникам, які працюють в освіті, та вихователям і керівникам гуртків.

Видатки бюджету міста на освіту складають 60,6% від власних доходів. У такому випадку важко говорити про нову матеріально-технічну базу, капітальні ремонти, переобладнання навчальних закладів з урахуванням потреб здобувачів освіти.

Уже сьогодні умови навчання школярів значною мірою залежать від спроможності територіальних громад утримувати будівлі, фінансувати комунальні послуги, забезпечувати якісне харчування тощо.

– Наприклад, при реформі децентралізації деякі функції просто “випали” тому що центр їх передав на місця, а місцеві органи влади не були готові до їх виконання, не могли або не знали, що робити з новими повноваженнями. Наскільки цей ризик характерний для реформи освіти?

– Незважаючи на тривале доопрацювання, у законопроекті є норми, які потребують значних роз’яснень і викликають застереження.

Наприклад, органи місцевого самоврядування, якщо мають населення 50 тисяч, забезпечують розвиток мережі закладів профільної освіти академічного спрямування. Якщо простіше, йдеться про старшу школу (10-12 класи).

У населених пунктах, де кількість населення менша, органи місцевого самоврядування мають обов’язково отримати погодження обласної ради щодо можливості утримувати загальноосвітні навчальні заклади ІІІ ступеня.

Але додаткові погодження тільки гальмуватимуть розвиток мережі старшої школи навчальних закладів, а в деяких випадках із метою економії місцевого бюджету можуть призвести до закриття шкіл ІІІ ступеня.

Викликає питання і процедура сертифікації вчителів, оскільки сам механізм її проходження ще не розроблений.

– Якщо є суперечливі питання, можливо, варто їх доопрацювати і розглядати законопроект восени?

– Ми підтримуємо законопроект “Про освіту”.

Звісно, зрозумілою є певна упередженість до запропонованих змін, слушними є побоювання Мінфіну щодо відсутності коштів на певні складники освітньої системи. У той же час: якщо сьогодні немає можливості фінансувати, вона може з’явитись згодом. Парламентарі повинні підтримати вчителів, дітей, науковців, громади та державу і проголосувати за проект закону в цілому вже на цьому тижні.

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов'язані.