Економічне зростання й реформи в Україні

depositphotos.com / belchonock
Останнім часом з’явилося багато статей, які хвалять реформи, що проводяться в Україні з часів Майдану 2014 року – революції, яка поклала кінець клептократичному режиму Януковича [1] . Протягом кількох десятиліть я спостерігаю за процесом реформ, побувавши, зокрема, учасником Економічно-дорадчої ради, яку заснував міністр Павло Шеремета при Міністерстві економічного розвитку й торгівлі відразу після революції – і завдяки цьому я був свідком багатьох фальстартів і розчарувань.

На запитання «Чи відбувся за останні три роки прогрес?» майже всі об’єктивні аналітики одноголосно відповідають «Так». Зазвичай називають такі досягнення: скорочення бюджетного дефіциту, зниження темпу інфляції, ліквідацію неплатоспроможних банків, перехід до ринкових цін на газ, більш прозору систему державних закупівель, а також збільшення валютних резервів. Усе ці досягнення, здійснені всупереч окупації Криму Росією та агресії на Донбасі, вартують похвали.

Однак, на жаль, їх замало, щоб гарантувати, що Україна повністю реалізує свій потенціал розвитку. По суті, кволі 1-2% прогнозованого зростання – це вже самі по собі очевидні докази того, що реформи мають занадто малий масштаб і їх не вистачить, щоб наздогнати західних сусідів України. Список нездійснених реформ чималий. Серед основних – відсутність ринку сільськогосподарських земель, неспроможність приватизувати тисячі державних компаній, надто високий рівень регулювання й бюрократії, нестабільна система оподаткування й плати за користування надрами, нереформована пенсійна система й неефективна система охорони здоров’я. Цей перелік можна продовжувати.

Державні очільники та їхні прибічники часто кажуть, що причиною браку реформ є час – вони казали те ж саме і раніше. Але досить поглянути на систему корупцію і політичний контроль, що здійснюється потужною групою олігархів. За міжнародними стандартами Україна далі плентається у хвості як одна з найкорумпованіших країн у світі, що за останні три роки досягнула дуже незначного прогресу. З двадцяти п’яти пост-комуністичних країн тільки чотири (Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан) мають гірший рейтинг за оцінкою організації Transparency International. Як наслідок, необхідні реформи придушуються або гальмуються заради інших інтересів.

Прикладів безліч. Реформа земельного ринку не в інтересах потужного сільськогосподарського лобі, яке виграє від корумпованої оренди землі. Приватизація державних компаній суперечить інтересам тих сторін, які контролюють та експлуатують державні корпорації заради власного збагачення, вдаючись до корупції. Регулювання й бюрократія використовуються в інтересах, до прикладу, електроенергетичних компаній, які отримують вигоду від корумпованих правил. Плата за користування надрами для видобутку нафти й газу влаштована так, що іноземним інвесторам це невигідно. Обрана когорта людей отримує величезні державні пенсії, тоді як середньостатистичний пенсіонер має мізерну пенсію, а ціла пенсійна система фінансово неспроможна через ранній пенсійний вік. Потужні інтереси, що контролюють корумповану закупівлю фармацевтичних товарів через офшорних посередників, не зацікавлені в реформі охорони здоров’я.

Такі корумповані підходи спираються на корумповану систему правоохоронних органів, до яких належить поліція, прокуратура й суд. Отож, запорукою реформ є реформа судової системи та встановлення верховенства права, а також подальша лібералізація бізнес-клімату. Під тиском міжнародних позичальників, зокрема МВФ, ЄБРД та Світового банку, а також міжнародної спільноти, особливо ЄС і США, Україна була змушена запровадити певні антикорупційні заходи. Як уже не раз згадувалося, ключовими діями було заснування Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Агентства з питань запобігання корупції, а також запровадження системи електронних державних закупівель Prozorro та обов’язкового декларування майна державними чиновниками. Невеличка реформа відбулась у системі правоохоронних органів, коли була заснована й набрана нова патрульна служба. «Люстрація» призвела до звільнення декількох правоохоронців, прокурорів та суддів.

На жаль, на заваді цим змінам стоять сили політичного контролю в країні, що панують в уряді та парламенті. Ми бачимо, як працівники НАБУ стають жертвами утисків, а інші підрозділи правоохоронної системи не хочуть з ними співпрацювати. Викривачів корупції, як-от Саакашвілі, атакують і позбавляють від громадянства. Після того, як чиновники подали декларації, майже не було проведено ніяких розслідувань чи судових процесів. Ба більше: процес декларування використали наче зброю проти тих учасників громадянського суспільства, які найактивніше борються з корупцією! Політичні лідери зірвали процес реформування Верховного суду, щоб просто призначити суддів, яких можна буде контролювати, зокрема, тих, що були пов’язані з корупцією та ухваленням антиконституційних рішень. У процесі відбору суддів постійно ігнорували думку громадянського суспільства. Справи проти корупціонерів гальмують у судах, а високопоставленим чиновникам-підозрюваним дозволяють втекти з країни або вийти на волю непокараними.

Наслідки очевидні.

І місцева, і міжнародна бізнес-спільнота чудово усвідомлює, що ділове середовище в Україні практично нереформоване. Рівень міжнародних інвестицій, які надходять в Україну – мізерний: йдеться лише про спекулятивний капітал або про тих, хто хоче долучитися до корупційних дій, як-от російська мафія.

Війна, що триває на Донбасі, це, безперечно, важливий чинник, однак відсутність економічних реформ і неспроможність встановити верховенство права – ось основні причини, через які інвестори не хочуть входити на український ринок. Без серйозних закордонних інвестицій Україна має мало шансів реалізувати колосальний потенціал, що його дає угода про асоціацію з ЄС, географічне розташування, природні ресурси й освічені працівники. Після масового скорочення витрат і спаду економічний розвиток навряд чи досягне вищого рівня, ніж ті мізерні 1-2%, що їх прогнозують. Справжні реформи й економічне відновлення та зростання, які так потрібні сьогодні, стануть реальністю лише тоді, коли в Україні кардинально зміниться підхід до урядування.

А щоб його змінити, потрібен тиск з боку громадянського суспільства, міжнародних фінансових інституцій, закордонних урядів, медіа і виборців. За теперішньої влади навряд чи відбудуться фундаментальні реформи, але потрібно вимагати подальшого прогресу. Рано чи пізно політичний процес мусить привести до влади ті сили, що знищать всюдисущу корупцію, яка блокує економічний прогрес. Не можна приймати бажане за дійсне та ігнорувати загрозу, що постала перед економічним зростанням і демократією через корупцію.

Примітки:
Див. Atlantic CouncilKyivpostAtlantic Council

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов'язані.