Андрій Бойцун: “Давайте чесно – на осінь у нас немає великих об’єктів, готових до приватизації”

Андрій Бойцун: "Давайте чесно – на осінь у нас немає великих об’єктів, готових до приватизації"
pixabay.com
Приватизація – одна з реформ, якої найбільше від України вимагають міжнародні кредитори, про яку найбільше говорять урядовці, і яка вже котрий рік не може зрушити з місця. Втім, серпень 2017-го не можна назвати місяцем приватизаційною застою. Фонд держмайна продав міноритарні пакети “Західенерго”, “Київенерго” та  “Донецькобленерго”. 22 серпня планувалися конкурси з продажу пакетів акцій “Сумиобленерго”, “Дніпрообленерго”, “Дніпроенерго”, “Одесаобленерго”, “Донбасенерго”, але вони не відбулися. Про те, коли можна чекати великої приватизації, коли може бути прийнятий новий закон про приватизацію і чому надходження від приватизації – це не головне, VoxConnector запитав члена Стратегічної групи радників КМУ (SAGSUR), співзасновника та віце-президента Української академії корпоративного управління (UCGA) Андрія Бойцуна.

– Приватизація – одна із реформ, про які усі говорять, але яка за останні роки ні на крок не просунулась. Якими є передумови того, щоби обіцяний урядом розпродаж держмайна все ж розпочався цієї осені?

– Приватизація – це один із чотирьох пріоритетів уряду, і прем’єр-міністр неодноразово озвучував публічно, у тому числі й іноземним інвесторам – наприклад, під час свого недавнього знакового візиту до Лондона. І те, що прем’єр публічно наголошує цей пріоритет, – добрий сигнал.

– Що потрібно робити, щоб цей пріоритет став реальністю?

– Потрібні реальні приклади успішної великої приватизації. Кандидати на таку приватизацію є. Для того, аби приватизувати, наприклад, той же “Турбоатом”, потрібно не так багато – прийняти рішення про приватизацію, добре підготувати підприємство до неї і продати. Все.

Звичайно, покращені закони та нормативні акти підуть на користь, але часто переписування процедур може бути приводом для затягування процесу. Коли ми прив’язуємо приватизацію підприємства до моменту затвердження законодавчих змін – це затягує процес. Безумно, нова редакція закону про приватизацію, яку підготував Кабмін, дуже важлива. Цей законопроект очікує розгляду на засіданні Національної ради реформ. Але насправді можна багато робити, не чекаючи на зміну законодавства.

– Наприклад?

– Наприклад, ми же не чекали на зміну законодавства, коли продавали Криворіжсталь у 2005 році. Повернімося у наші часи. Приватизація ОПЗ була прив’язана до внесення змін до закону про приватизацію. Чекали, поки парламент відмінить продаж частки акцій на біржових торгах, дозволить залучати радників, заборонить брати участь у приватизації українських об’єктів росіянам. Законопроект (№2319а – ред.), який усе це передбачав, зо два десятки разів виносився на голосування у парламенті, допоки врешті-решт не був прийнятий.

Безумовно, законодавство потрібно покращувати, але це не повинно зупиняти проведення приватизації.

– Приватизація ОПЗ повинна була стати зразковим кейсом продажу державного майна, але не стала. Чи може інший об’єкт замінити ОПЗ?

– Такі об’єкти є. В першу чергу це “Центренерго”, для приватизації якого уже найняли радника. Якщо підготовка до приватизації просуватиметься без ускладнень, то на початку наступного року його можна буде продати. Ще один прибутковий та інвестиційно привабливий об’єкт – “Турбоатом”.

Іноді кажуть, що купити його можуть лише росіяни, але я вважаю, що купівля “Турбоатому” дає як мінімум вихід на ринки його збуту, а тому вже варто вивчити інтерес потенційних покупців. Донині ж ніхто не вивчав такий інтерес з боку американських, німецьких, англійських, японських, китайських виробників турбінного обладнання для електростанцій.

Також маємо “Електроважмаш”, Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК), Державну продовольчо-зернову компанію (ДПЗКУ), Аграрний фонд та інші підприємства, які потрібно почати готувати до приватизації. У багатьох випадках це означає провести корпоратизацію, передати їх із профільного міністерства до Фонду держмайна. Тому цієї осені їх продати точно не вдасться – на всі ці процеси потрібен час. Давайте чесно – на осінь у нас немає великих об’єктів, готових до продажу. Але немає саме тому, що їх ніхто до нього не готував. Тому для того, щоби таки були об’єкти навесні чи наступної осені, треба розпочати їх підготовку зараз.

– У серпні відбулися аукціони з продажу пакетів “Донецькобленерго”, “Київенерго”, та “Західенерго”. Покупець – компанія групи СКМ “Орнекс Лімітед”. В планах також провести конкурси по іншим обленерго. Є така думка – якщо обленерго не купить СКМ, то ніхто не купить. Ви з нею згодні?

– Не зовсім. У випадку саме цих обленерго йдеться про продаж міноритарних пакетів акцій у 25% + 1 акція. У перспективі держава могла би створити умови, за яких міноритарій зміг би захистити свої права. Тоді ці пакети стали би більш привабливими для портфельних інвесторів і, власне, дорожчими. Міг би купити СКМ, міг би хтось інший.

А зараз у купівлі такого пакету може бути зацікавлений лише мажоритарій.

По факту, ці обленерго і так були у приватних руках. Якщо говорити про “Донецькобленерго”, то власником 72% був DTEK. Компанія Ornex докупила пакет і тепер у них понад 90% акцій. Приватизація призвела до того, що на підприємстві тепер відсутній міноритарій з блокпакетом.

Приватизація обленерго – це не та приватизація, з якої би я починав.

– Чому?

– У приватизації є певні цілі. Ви не робите приватизацію заради приватизації.

Перша ціль приватизації, на мою думку, – боротьба з корупцією на державних підприємствах. Допоки підприємство є державним, у політиків є спокуса зловживати ним. Якщо його продати, то зникне й така спокуса. Більше того, масова приватизація призведе до очищення політичної системи, адже часто держпідприємства – це корупційні майданчики з непрозорими фінансовими потоками. Тому в Україні політика часто приваблює тих, хто банально хоче на таких підприємствах нажитися.

Друга мета приватизації – залучення стратегічних інвесторів, які здійснять модернізацію цих підприємств. Наприклад, стратегічний інвестор може прийти на “Хмельницькобленерго”, де держава продає мажоритарний пакет акцій (міноритарний пакет належить російській VS Energy).

Третя мета – розвиток конкуренції у галузі.

І лише четверта – це надходження від приватизації. План доходів від продажу держмайна на 2017 рік становить 17,1 млрд грн. Давайте відверто – навіть, якби ФДМУ й отримав цю суму, то вона не врятує країну – це лише 2,2% від запланованих доходів держбюджету на це рік. Тому позиціонувати наповнення держбюджету як важливу ціль приватизації не варто.

– Тобто продаж міноритарних пакетів обленерго не дозволить досягнути жодної з цілей приватизації?

– У випадку з продажем міноритарних пакетів обленерго маємо наступну ситуацію: 25% продали, але фактичний власник залишився той самий. За таких умов ми не можемо розраховувати на проведення модернізації підприємства, вливання у нього інвестицій. Це також ніяк не вплине на ситуацію із конкуренцією. Якого пріоритету тоді, врешті, ми досягли? Надходження до приватизації? “Донецькобленерго” продали за 143,8 млн грн – це менше, ніж 1% від запланованих 17,1 млрд грн. І що? Продаж пакетів у інших обленерго дасть більше, але навіть у випадку продажу всіх 8 обленерго дозволить виконати план приватизації максимум на чверть.

До того ж тут є ще один важливий психологічний момент. Якщо введення так званих RAB-тарифів на електроенергію призведе до зростання цін, це може бути сприйнято негативно. І одна історія “продали пакет акцій, залучили інвестиції, створили робочі місця”, а зовсім інша – коли у громадяни подумають, “от, продали олігархам, ціни підвищились, отже приватизація – це погано”. З точки зору сприйняття приватизації громадськістю перша історія набагато краща за другу – тому я би починав якраз із приватизації такого типу, а міноритарні пакети регульованих галузях продавав би вже потім.

– Уряд уже не перший рік декларує курс на продаж держбанків. Коли він може відбутися?

– У нас чотири держбанки. Два з них – Ощадбанк і Укрексімбанк – зараз не можна приватизувати, для початку треба, щоби парламент зняв законодавчу заборонену на їхній продаж. Держава створила ці банки, тобто вони від самого початку були державними. Ще у нас є дві “жертви націоналізації” – Укргазбанк і Приватбанк. Націоналізація Привату – це відносно свіжа і поки що проблемна історія із системними наслідками. Тому він є кандидатом на приватизацію у майбутньому, але навряд чи найближчим часом. А от з Укргазбанком я не бачу причин чекати. Його потрібно підготувати і просто виставити на продаж.

– Уряд підготував нову редакцію закону про приватизацію. Ми уже побачили, що зміни до законодавства про приватизацію можуть роками блокуватися парламентом із політичних мотивів. Яка ймовірність того, що нову ініціативу Кабміну спіткає участь попередніх законопроектів і вони не будуть прийняті парламентом?

– Такі ризики є. І як правило (не лише в Україні), чим ближче вибори, тим менше бажання приватизувати.

Я би хотів побачити у парламенту набагато більшу жагу до приватизації, ніж бачу сьогодні. Замість цього досить розповсюджені випадки, коли депутати генерують масу поправок, якими “розмивають” або повністю знищують реформаторські законопроекти.

Але були й прецеденти, коли парламент голосував одразу масу реформаторських законів за один день.

– Що може бути механізмом тиску на Верховну Раду у такому випадку?

– Тиск суспільства та тиск міжнародних партнерів і кредиторів.

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов'язані.